Історія розвитку та створення ПТО

   Історичні дослідження довели, що підвалини професійної освіти як організованої системи підготовки кваліфікованих спеціалістів було закладено ще в часи Київської Руси, коли Ярославом Мудрим при Софії Київській (ХІ ст.) була заснована школа перекладачів і переписувачів. Традиції професійної підготовки молоді продовжилися у діяльності ремісничих цехів українського середньовіччя, коли досить розвинутою була система індивідуального учнівства (ХІІ—ХУІІІ ст.ст),  у козацькому суспільстві та на Слобожанщині у другій половині ХУ-ХУІІІ ст.

    У травні 1804 р. у м. Чернігові почала працювати перша (відома нам) реміснича школа. Певних зусиль до розвитку професійної освіти на українських землях, що входили до Російської імперії, на початку ХІХ ст. доклали земства. Земства гостро ставили питання про запровадження в земських школах лекцій і практичних занять із хліборобства, садівництва чи будь-якого ремісництва. Асигнування на професійну освіту за кошторисом на 1901 р. по 5-ти губерніях (Катеринославській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській) становили 392,3 тис. крб.    

   У Російській імперії ще в середині ХІХ ст. на державному рівні не була організована система професійної освіти. На території України лише у 1869 р. було дозволено приватним особам відкривати технічні школи після погодження з відповідним державним міністерством та губернатором. Так у 1873 р. було відкрито школу штейгерів (майстрів рудних робіт) у Лисичанську; в 1878 р. – гірниче училище в Горлівці; у 1880 р. – Портову ремісничу школу в Миколаєві.  

   Коли суспільні потреби у підготовці кваліфікованих робітничих кадрів стали особливо гострими, російський царський уряд був вимушений створити кілька систем підготовки кваліфікованих спеціалістів, з 80-их років ХІХ в Російській імперії стала закладатися нормативна база для системи підготовки робітничих кадрів.

Розвиток системи професійно-технічної освіти в Україні можна розкласти на шість етапів:

1-й етап – з 1888 р. до 1920 р. У цей час закладалась нормативна база для функціонування системи підготовки робітничих кадрів. В Україні формувалися кілька систем нижчої професійної освіти: промислово-технічна освіта, підготовка спеціалістів для водного та залізничного транспорту, сільськогосподарська освіта, жіноча професійна освіта, мережа курсів на виробництві. Між цими системами не було стійких горизонтальних і вертикальних зв’язків. Масово поширювалися нижчі ремісничі школи, в яких здійснювалася підготовка робітничих кадрів для кустарного та промислового виробництва;

2-й етап – 1920-1929 рр. Була вже створена українська освітня система, однією із її складових була нижча професійна освіта. Цей період завершився уніфікацією освітніх систем Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) з Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, а саме, 11 вересня 1929 р. в Україні було оголошено постанову ЦВК і РНК СРСР „Про встановлення єдиної системи індустріально-технічної освіти”, на підставі якої визначалося три єдині форми підготовки і перепідготовки кваліфікованих робітників у системі індустріально-технічної освіти: шкільне навчання, додаткова (курсова) освіта для зайнятих на виробництві, заочне навчання; два типи освітніх закладів -  школи фабрично-заводського учеництва (ФЗУ) та нижчі професійно-технічні школи;

3-й етап – 1929-1940 рр. Постановою РНК СРСР від 30 березня 1929 р. всі школи ФЗУ, розташовані на території України, були передані у підпорядкування ВРНГ УРСР (господарським наркоматам). За органами НКО залишилося загальне керівництво та контроль за навчальною роботою. При президії ВРНГ УРСР було створено раду робітничої освіти, при секторі кадрів – методичну раду, при НКО – науково-методичну раду, в професійних школах – предметні комісії, методичні кабінети, між окремими школами – методичні комбінати. З кожним роком зростала кількість ФЗУ:

Мережа шкіл ФЗУ України 1928-1938 рр.
Роки    Кількість шкіл ФЗУ    Кількість учнів-випускників шкіл ФЗУ
1928    212    24,6 тис.
1929    205    64,0 тис.
1930    201    88,7 тис.
1931    355    138,0 тис.
1932              136,0 тис.
1935    263    11,6 тис.
1936    290    54,0 тис.
1937    242    48,6 тис.
1938    265    49,5 тис.

4-ий етап – 1940-1959 рр. Підготовка робітничих кадрів, підпорядкована різним господарським наркоматам, не допускала перенаправлення робітників, підготовлених для своєї галузі, що гальмувало зростаючі потреби військово-промислового комплексу Радянського Союзу. Указом Президії ВР СРСР від 2 жовтня 1940 р. № 37 була створена державна система трудових резервів, якій були передані у підпорядкування всі ФЗУ. Перед Україною постало завдання організованої підготовки робітників із числа міської та сільської молоді. У той самий час вийшов Указ Президії ВР СРСР „Про встановлення платності за навчання в старших класах середніх шкіл, у вищих навчальних закладах СРСР і про зміну порядку призначення стипендій”. Випускники навчальних закладів державної системи трудових резервів були зобов’язані відпрацювати 4 роки підряд на державних підприємствах. За 1940-1959 рр. у закладах трудових резервів було підготовлено 2014 тис. робітників різних професій;

5-й етап – 1959-1991 рр. Система трудових резервів припинила своє існування після прийняття ВР СРСР 24 грудня 1958 р. Закону СРСР „Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти СРСР”. Рада Міністрів УРСР 7 липня 1960 р. затвердила „Положення про Головне управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР”, в якому були визначені завдання системи ПТО: здійснювати планомірну і організовану підготовку для всіх галузей народного господарства культурних і технічно освічених робітників, працівників сільського господарства. Всі навчальні заклади трудових резервів реорганізувалися в професійно-технічні училища (ПТУ). За 1960-1965 роки мережа ПТУ збільшилася з 624 до 680 училищ. 6 березня 1966 р. Указом Президії ВР УРСР Головне управління професійно-технічної освіти було реорганізовано в Державний комітет Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти. У 1969 р. в УРСР вже діяло 884 ПТУ. Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 3 квітня 1969 р. „Про заходи по дальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників у навчальних закладах системи професійно-технічної освіти” почалося поступове перетворення існуючих ПТУ з терміном навчання (на базі 8 класів) 1-3 роки у навчальні заклади (на базі 8 кл.) з 3-4-річним терміном підготовки робітників з отриманням повної середньої освіти або середні професійно-технічні училища (СПТУ). У 1981 р. діяло 1013 професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ). З 1984 р. всі денні ПТНЗ були реорганізовані в СПТУ, до яких зараховувалися учні після 9-го кл. загальноосвітньої школи. У 1984 р. – 1123 ПТНЗ з контингентом 670,0 тис. учнів. У 1985 р. нараховувалося 1196 ПТНЗ (у т.ч. 112 відомчих, які влилися в державну систему професійно-технічної освіти). У 1991 р. – 1278 ПТНЗ;

6-й етап – від 24 серпня 1991 р. 24 липня 1991 р. спільною постановою Міністерства народної освіти УРСР, Міністерства праці УРСР та Президії Академії наук УРСР № 7/52/59 була затверджена „Концепція професійно-технічної освіти України”, яка відповідала розвитку суспільства на той час і визначила стратегічні напрями розвитку. З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р. тривають пошуки національного шляху розбудови професійно-технічної освіти, її адаптація до ринкової економіки.

   Для професійно-технічної освіти України постало питання про друкований орган, на сторінках якого мали б висвітлюватися основні стратегічні питання розвитку. У 1997 р. було зареєстровано періодичне видання науково-методичний журнал „Професійно-технічна освіта”. Патронат над виданням журналу взяла на себе Академія педагогічних наук України.

    У 1998 р. приймається перший в історії України Закон „Про професійно-технічну освіту”. Аналіз процесів, що відбувались в державі на той час, дав поштовх до створення професійно-технічних навчальних закладів нового типу. ПТУ поступово стали перетворюватися у багатофункціональні регіональні та галузеві професійні освітні центри, що передбачалося постановою Кабінету Міністрів від 2 квітня 1998 р. „Про затвердження комплексних заходів щодо реформування ступеневої професійно-технічної освіти, спеціалізації та перепрофілювання професійно-технічних навчальних закладів”. Почали формуватися також інші навчальні заклади професійної освіти, курси для перепідготовки незайнятого населення, з’явилися вищі професійні училища, центри професійно-технічної освіти, професійні ліцеї. Більшість з них оснащені сучасною технікою, використовують новітні інформаційні, виробничі та педагогічні технології з метою формування високого рівня професійної підготовки.

   Діяльність цих навчальних закладів регламентується відповідними нормативно-правовими документами. Так Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р., визначає порядок створення, реорганізації та ліквідації; типи цих закладів, їх основні повноваження і напрями діяльності.

   Міністерством освіти і науки України наказом від 20 червня 2000 р. затверджене Положення про вище професійне училище та центр професійно-технічної освіти. Ним визначено статус вищого професійного училища (ВПУ), що здійснює підготовку робітничих кадрів високого рівня кваліфікації з технічно і технологічно складних професій або діяльність яких пов’язана із складною організацією робіт. Діяльність центрів професійно-технічної освіти (ЦПТО) спрямована на підвищення кваліфікації і перепідготовку робітників і молодших спеціалістів, які впроваджують нові технології виробництва або сфери послуг. У ВПУ та ЦПТО, які пройшли акредитацію, також здійснюється підготовка молодших спеціалістів, що передбачено Законом України „Про професійно-технічну освіту” (статті 15, 16). Крім того, почала функціонувати мережа галузевих навчально-курсових комбінатів, в яких здійснюється початкова професійна підготовка та підвищення кваліфікації робітників.

   За професійними напрямами діяльності ПТНЗ державної форми власності розподіляються за такими профілями:

• промислові;
• сільськогосподарські або агропромислового комплексу;
• будівельні;
• сфери послуг.

   8-9 жовтня 2001 р. відбувся Всеукраїнський з’їзд працівників освіти, на якому прозвучало державницьке осмислення стану і перспектив розвитку освіти в Україні, у тому числі і в профтехосвіті. З’їзд затвердив стратегію на підготовку кваліфікованих робітників з нових напрямів інтегрованих професій, підвищення вимог до компетентності, технологічної культури, якості праці.

  На початку ХХІ століття система професійно-технічної освіти помітно змінилася. Оновлюються та розширюються її функції, розвивається соціальне партнерство, здійснюється пошук співпраці з роботодавцями.

У липні 2004 р. була затверджена „Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні” з програмою дій для національної професійно-технічної освіти.

18 вересня 2005 р. підписано Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо вдосконалення професійно-технічної освіти в Україні”.

Станом на 2008 р. професійно-технічна освіта України є потужною системою як за мережею державних професійно-технічних училищ, так і за напрямами. В ПТНЗ існує триступенева професійна освіта. Кожен ступінь навчання визначається теоретичною та практичною завершеністю та закріплюється присвоєнням випускникам ПТНЗ відповідної кваліфікації. Випускники нижчого ступеня за власним бажанням можуть продовжити навчання на вищому.

З 1994 р. в Україні має місце тенденція до зменшення мережі закладів професійно-технічної освіти і зменшення кількості учнів. Це можна пояснити кількома причинами:

• демографічні процеси в Україні, зокрема зменшення кількості дітонароджуваності;
• криза в економіці призвела до скорочення кількості підприємств та, відповідно, зменшення державного замовлення на підготовку робітничих кадрів;
• відсутність науково обґрунтованого прогнозування потреб у робітничих кадрах тощо.

   Існує мережа професійно-технічних навчальних закладів приватної форми власності, яка нараховує 798 навчальних закладів з контингентом 100 тис. осіб, які отримують професійну підготовку за 179 робітничими професіями (станом на 2007-2008 навч.рік).

   Підготовка робітників у державних 876 ПТНЗ у 2009-2010 навч. році здійснюється за 526 робітничими професіями.

   Середній показник працевлаштування випускників державних ПТНЗ за отриманою професією по Україні в 2008-2009 навч. році складав 94,3 %.

Мережа державних ПТНЗ України станом на 01.09.2009 р.